Лікування безпліддя інколи може бути достатньо складним і тривалим, особливо, коли не настає вагітність, незважаючи на всі зусилля пацієнта та лікарів. Особливо складними для подолання вважаються випадки зі зниженою якістю ооцитів та ембріонів. Крім того, низку проблем, що можуть виникати під час проведення лікування, ні лікарі, ні пацієнти не можуть заздалегідь виявити і попередити.
Що таке ядерний перенос?
Ядерний перенос (ЯП) — це новий підхід у лікуванні безпліддя, який полягає в перенесенні ядерного матеріалу пацієнта в цитоплазму донорської яйцеклітини. Логіка цього методу полягає в тому, що певні негативні чинники можуть бути дотичні до цитоплазми ооцита, і їх можна подолати, замінивши цитоплазму.
Внутрішні ембріональні фактори, що призводять до зупинки розвитку ембріона:
- Особливості експресії генів
- Порушення кількості та функцій мітохондріальної ДНК
- Особбливості метилювання
- Малі некодуючі РНК
- Хромосомні аномалії
- Метаболічний профіль ембріона
- Специфічні морфологічні характеристики, зокрема вакуолізація
Роль мітохондрій в ооцитах
Ооцити мають найбільшу кількість мітохондрій і копій мітохондріальної ДНК (мтДНК) в порівнянні з іншими клітинами організму. Мітохондрії в ооцитах виконують дві основні ролі: підтримка метаболічних потреб ооцита та регуляція апоптозу, а також служать резервуаром інтактної мтДНК для майбутнього розвитку нащадків. Під час рекрутування фолікулів мітохондріальна маса може збільшитися з 6000 копій мтДНК до 200000, що робить їх більш вразливими до мутацій і делеций.
Методи ядерного переносу
Існує кілька методів ядерного переносу, які застосовуються як до, так і після запліднення:
- До запліднення: Перенос гермінального везикулу (GVT), Перенос веретена поділу хромосом (MIST | MIIST), Перенос першого полярного тіла (PB1GT)
- Після запліднення: Перенос другого полярного тіла (PB2GT), Пронуклеарний перенос (PNT)
Досвід роботи клініки IVMED
Серед пацієнтів, яким було проведено перенос веретена поділу і полярного тіла (MS та PB1) показує, що середній вік пацієнтів складає 40,3 років, а середня кількість попередніх спроб IVF-ICSI дорівнює 3,3. Було використано 99 M II ооцитів пацієнтів та 166 M II ооцитів донорів. Успішно реконструйовано 86% випадків, частота дроблення становила 60%, а частота утворення бластоцист дорівнювала 29%.
Пацієнти, яким проводився пронуклеарний перенос (PNT), мали середній вік 39,7 років, а середня кількість попередніх спроб ICSI дорівнювала 3,8. Було використано 185 M II ооцитів пацієнтів та 277 M II ооцитів донорів. Успішно реконструйовано 83,4% випадків, частота дроблення сттановила 72,2%, а частота утворення бластоцист дорівювала 44%.
Висновки
Реконструкція ооцитів у певних випадках може розглядатися як альтернатива донації ооцитів. Вибір конкретної техніки залежить від кількості та якості ооцитів, а також клінічної ситуації. Мітохондріальні захворювання не завжди є показанням для ядерних переносів, якщо немає технології для повного видалення материнської мтДНК. ЯП менш ефективні для жінок старшого віку. Кожен випадок унікальний і вимагає індивідуального підходу. Застосування ЯП дозволяє отримати вагітність в тих випадках, де стандартний IVF не працює.
На сьогодні ми маємо живонароджених дітей після подібного лікування, що є нашим спільним досягненням разом з пацієнтами!
